НовинаЗ архіву

Знайдено нові теоретичні аргументи неможливості надсвітлового руху нейтрино

Опубліковано: Редактор: Den
Зміст матеріалу
  1. Теоретичне обмеження потребує зазначення припущень
Зручне читання

На думку групи американських та ізраїльських фізиків, повідомлення колаборації OPERA, яка зареєструвала надсвітлові нейтрино, суперечать надійно встановленим експериментальним даним про кінематику розпаду пі-мезонів.

Група фізиків із Вашингтонського університету в Сент-Луїсі (США) та Тель-Авівського університету (Ізраїль) представила результати теоретичних розрахунків, що суперечать даним про надсвітлові нейтрино.

Перше повідомлення про мюонні нейтрино νμ, які рухаються швидше за світло у вакуумі, опублікувала колаборація OPERA у вересні. Пучок частинок, які надсилали до детектора з відстані ~730 км, мав середню енергію ~17,5 ГеВ, і на цій енергії швидкість νμ (v), як з'ясували учасники експерименту OPERA, перевищувала швидкість світла (c) приблизно на 7,5 км/с. Це перевищення можна виразити через параметр α = (v – c)/c, який дорівнюватиме 2,48•10–5.

У листопаді початкові дані перевірили повторно, але жодних серйозних помилок співробітники OPERA не знайшли, лише уточнивши значення α, яке знизилося до 2,37•10–5.

Однак далеко не всі теоретики погоджуються, що в досліді справді було зареєстровано надсвітлові нейтрино. Зовсім нещодавно ми, наприклад, обговорювали статтю американців Ендрю Коена (Andrew Cohen) та Шелдона Ґлешоу (Sheldon Glashow), які розглянули ефект зменшення енергії νμ, що рухаються з надсвітловою швидкістю, внаслідок випускання електрон-позитронних пар, аналогічного давно відомому черенковському випромінюванню. Цей процес має жорстко обмежувати енергію нейтрино, які досягають детектора OPERA, причому верхня межа лежить досить далеко від зазначеного вище середнього значення — на рівні 12,5 ГеВ. Такі спотворення легко виявилися б і в самому експерименті OPERA, і в спорідненому проєкті ICARUS, який використовує той самий пучок мюонних нейтрино, проте нічого подібного не спостерігали.

Американсько-ізраїльська група підійшла до проблеми з іншого боку, простеживши зв'язок між надсвітловим рухом нейтрино та кінематикою розпаду піонів (пі-мезонів). Тут варто нагадати, що джерелом νμ, які потрапляють до детектора OPERA, є суперпротонний синхротрон Європейської організації з ядерних досліджень. Він розганяє протони до 400 ГеВ і спрямовує їх на графітову мішень, де народжуються піони. Останні потім спрямовуються в кілометровий тунель і в польоті розпадаються на νμ та мюони.

Виконавши порівняно прості розрахунки на основі законів збереження енергії та імпульсу для розпадів, автори показали, що в умовах експерименту OPERA — під час роботи з нейтрино й піонами із середніми енергіями ~17,5 та ~60 ГеВ — параметр α не повинен перевищувати 4•10–6. Щоб допустити вимірювання α = 2,5•10–5, час життя піонів необхідно збільшити приблизно в шість разів. Можливість настільки істотної зміни параметрів частинок, звісно, виключена.

Проходження мюона в детекторі IceCube, зареєстроване масивом фотоелектронних помножувачів (ілюстрація IceCube Collaboration).
Проходження мюона в детекторі IceCube, зареєстроване масивом фотоелектронних помножувачів (ілюстрація IceCube Collaboration).

Ще суворіші обмеження на α, за словами фізиків, накладає експеримент IceCube, у якому реєструють високоенергетичні нейтрино та мюони астрофізичного походження. Детектор IceCube — це набір реєструвальних модулів, оснащених фотоелектронними помножувачами та нанизаних на «нитки». Ці конструкції встановлюють на глибині від 1 450 до 2 450 м у товщі льоду, а заряджені частинки, що утворюються під час взаємодій нейтрино й рухаються зі швидкістю, вищою за фазову швидкість поширення світла у льоді, породжують черенковське випромінювання, за яким і стежать фотопомножувачі.

Орієнтуючись на перші результати спостережень, які нещодавно опублікувала колаборація IceCube, автори встановили, що α не має перевищувати 10–12. «Як бачимо, отримати надсвітлові нейтрино, не порушивши відомих сучасній фізиці законів, надзвичайно важко, — підсумовує керівник дослідження Раманат Коусік (Ramanath Cowsik). — При цьому жодних претензій до колаборації OPERA висунути не можна: вона ретельно перевіряла свої дані й оприлюднила їх лише тоді, коли випробувала всі способи пошуку помилок. Очевидно, якась помилка все ж залишилася непоміченою, і тепер ми — уся фізична спільнота — маємо допомогти її виявити».

Повну версію звіту, підготовленого паном Коусіком і його колегами, опубліковано в журналі Physical Review Letters; препринт статті можна завантажити із сайту arXiv.

Підготовлено за матеріалами Вашингтонського університету в Сент-Луїсі.

Коментарі (0):

Лише зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть або зареєструйтеся.