В огляді 1012.4906v1, як кажуть самі автори, стисло розглянуто докази на користь прискореного розширення Всесвіту. Найпряміший метод, який дає змогу судити про характер розширення, ґрунтується на докладному вивченні залежності абсолютної світності наднових зір від червоного зміщення. Якщо припустити, що їхня світність у максимумі блиску однакова для всіх наднових зір типу 1а, то відстань до них можна визначити калібрувально-інваріантним способом.
У цій роботі за допомогою кількох стандартних критеріїв проаналізовано нові масиви даних про наднові зорі (так званий Constitution set). Автори стверджують, що масив даних SDSS SN, який охоплює близькі наднові, містить дуже велику похибку й не може використовуватися для надійної перевірки.
На підтвердження цього автори наводять результати нового тесту, що ґрунтується на виявленні анізотропії габблівського потоку. Ідея цього методу полягає в тому, щоб визначити діаграму Габбла, яка найкраще узгоджується з даними, для кожної півкулі. Це дасть змогу обчислити асиметрію габблівського потоку, тобто фактично похибку, оскільки Всесвіт ізотропний. На наступному рисунку наведено карту цієї асиметрії $H_0$, отриману за масивом SALT2 для $z < 0.2$.
Рисунок показує $\Delta H_0 \equiv H_0(\mbox{North}) - H_0(\mbox{South})$ в одиницях $km \,s^{-1}\,Mpc^{-1}$. Максимум відповідає асиметрії на рівні $5\%$.
Отже, якщо для наднових зір із великим червоним зміщенням (розташованих далеко від нас, світло від яких іде довго) немає жодних сумнівів щодо прискореного розширення Всесвіту, то для близьких SN однозначної відповіді поки дати не можна.
Наявні дані (нехай навіть за низького рівня довіри) показують, що темп прискореного розширення в сучасному Всесвіті зменшується.
Коментарі (0):