Розглянувши рентгенівське випромінювання молекулярних хмар у центральній області Галактики, японські астрономи дійшли висновку, що його спричинив рентгенівський спалах надмасивної чорної діри Стрілець A*
Співробітники (Японія) виявили сліди рентгенівського спалаху надмасивної чорної діри в центрі Чумацького Шляху.
Можливість оцінювати недавню активність чорної діри — — дають рентгенівські спостереження галактичного центру й розташованих тут гігантських (МХ). Останні містять нейтральне залізо, і лінії якого й виявляють телескопи. Цим лініям відповідають енергії 6,40 і 7,06 кеВ та переходи електрона на К-оболонку з L-оболонки (K-альфа) й М-оболонки (К-бета).
Хмари мають надзвичайно низьку температуру й самостійно створити умови для випромінювання K-альфа та K-бета не можуть. Ініціювати цей процес мають певні зовнішні впливи, і найрозумнішою вважається гіпотеза про рентгенівське опромінення МХ: на її користь свідчать зафіксовані астрономами швидкі (за кілька років) зміни вигляду К-ліній, викликати які в МХ розміром близько 10 світлових років здатні лише фотони. Ця гіпотеза також передбачає появу випромінювання в жорсткому рентгенівському діапазоні, зумовленого падаючого випромінювання, і у 2010 році астрономи очікувані жорсткі (20–60 кеВ) рентгенівські промені під час спостереження хмари .
Отже, випромінювання МХ можна уявити як «відлуння» інтенсивнішого рентгенівського випромінювання, яке випускає певний астрофізичний об’єкт. Логічно припустити, що цим об’єктом був Стрілець А*, розташований за кілька сотень світлових років від молекулярних хмар, але виключити інші варіанти вчені не могли: їм бракувало чіткої оцінки світності джерела, що опромінює МХ. Якби світність виявилася достатньо високою, усіх кандидатів, крім надмасивної чорної діри, було б відкинуто автоматично.
| Рентгенівські спектри Стрільця В2 (вгорі) та M0.74−0.09 (ілюстрація з Astrophysical Journal Letters). |
Нові спостереження центру Галактики провели в жовтні 2005-го та вересні 2009-го за допомогою спектрометра XIS, установленого на борту супутника . До дослідженої області потрапили дві МХ — Стрілець В2 і M0.74−0.09.
Порівнюючи спектри, зняті у 2005-му та 2009-му, японці відзначили явне зменшення потоку рентгенівського випромінювання від Стрільця В2 і M0.74−0.09, яке зачіпає і К-лінії заліза, і область вищих (8–10 кеВ) енергій. За результатами вимірювань розрахували мінімальну світність, необхідну для створення «відлуння», — 4•1037 ерг/с. Це значення, недосяжне для відомих стабільних і короткочасних джерел випромінювання в галактичному центрі, може відповідати лише рентгенівському спалаху Стрільця А*, що стався (з погляду спостерігача на Землі) кілька століть тому. Часови́й інтервал тут, як неважко здогадатися, відповідає відстані між Стрільцем А* і молекулярними хмарами.
| Схема виникнення рентгенівського «відлуння». Оскільки МХ неоднорідні, яскравість «відлуння» залежить від місця його зародження; можна припустити, що випромінювання, яке спостерігали у 2005-му, випускалося в областях високої густини, а у 2009-му — на ділянках низької густини. Проведена праворуч парабола — це «лінія однакової часової затримки», тобто лінія, на якій «відлуння» від Стрільця В2 (Sgr B2) та M0.74−0.09 доходять до спостерігача на Землі одночасно. Відстані вказано у світлових роках. (Ілюстрація з Astrophysical Journal Letters.) |
Повну версію звіту опубліковано у виданні ; статті можна завантажити із сайту .
Підготовлено за матеріалами .
Лише зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть або зареєструйтеся.
Коментарі (0):