Віденські вчені намагаються зрозуміти таємницю голографічного принципу: яка розмірність голографічного Всесвіту?
Ми сприймаємо навколишній простір як тривимірний. За Ейнштейном, час і простір нерозривно пов’язані між собою. Додавання осі часу до нашого тривимірного простору робить наш просторово-часовий континуум чотиривимірним. Протягом десятиліть учені ставили питання про існування додаткових вимірів, досі прихованих від наших експериментів.
Grumiller і його колеги розвивають протилежний підхід: замість постулювати додаткові виміри, вони припускають, що наш Всесвіт насправді можна описати менш ніж у чотирьох вимірах. Як відомо, голографічне зображення дає змогу зобразити тривимірний об’єкт на двовимірній поверхні.
Голографічний принцип зіставляє одні фізичні закони, що діють у певному об’ємі, з іншими, справедливими на поверхні, яка його обмежує. Фізика на межі представлена квантовими частинками, які мають «кольорові» заряди та взаємодіють майже як кварки й глюони стандартної фізики частинок. Закони всередині — різновид теорії струн, що включає силу тяжіння, яку важко описати в термінах квантової механіки. Проте фізика на поверхні й фізика в об’ємі цілком еквівалентні, попри зовсім різні способи опису.
Питання про розмірність нашого світу, найімовірніше (принаймні, як видається зараз), не має належної відповіді й, імовірно, не може бути однозначно розв’язане. Grumiller говорить: «Залежно від конкретного питання ми відповідаємо, що той чи інший підхід може виявитися кориснішим».
Наразі Grumiller працює над теоріями гравітації, які охоплюють два просторові виміри та один часовий. Їх можна відобразити на двовимірній поверхні без гравітаційної взаємодії. Такі теорії можна використовувати для опису чорних дір, що швидко обертаються, або «космічних струн» — просторово-часових дефектів, які, імовірно, виникли невдовзі після Великого вибуху.
Лише зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть або зареєструйтеся.
Коментарі (0):