Теорія зоряної еволюції в загальних рисах уже відома, і багато її висновків підтверджуються спостереженнями. Але досі в ній є нерозв’язані проблеми, зокрема щодо виникнення зір. У цьому сенсі особливий інтерес становить історія зореутворення у Всесвіті, тобто інтенсивність, із якою народжувалися зорі в галактиках від моменту появи перших світил до наших днів.
читатиМоделювання народження наднової — нелегка справа. Принаймні донедавна всі експерименти зазнавали невдачі. Але астрофізикам таки вдалося підірвати зорю. 11 листопада 1572 р. астроном Тихо Браге (Tycho Brahe) помітив у сузір’ї Кассіопеї нову зорю, що сяяла так само яскраво, як Юпітер. Мабуть, саме тоді похитнулася впевненість у тому, що небеса вічні й незмінні, і народилася сучасна астрономія. Через чотири століття астрономи зрозуміли, що деякі зорі, раптово стаючи в мільярди разів яскравішими за звичайні, вибухають. У 1934 р. Фріц Цвіккі (Fritz Zwicky) з Каліфорнійського технологічного інституту назвав їх «надновими». Вони постачають у космічний простір важкі елементи, що керують формуванням та еволюцією галактик, і допомагають вивчати розширення простору.
читатиДеякі зорі намагнічені настільки сильно, що випромінюють гігантські спалахи за рахунок енергії магнітного поля та істотно змінюють квантові властивості вакууму. «Зоретрясіння» на магнетарі вивільняє величезну кількість електромагнітної енергії (еквівалентну енергії землетрусу силою в 21 бал) і викидає розжарену плазмову кулю, яка захоплюється магнітним полем.
читатиДавні міфи про творення демонструють разюче розмаїття, але на найфундаментальнішому рівні вони зводяться до одного з двох основних варіантів: або Всесвіт було створено скінченний час тому, або він існував вічно. Ось один зі сценаріїв, узятий зі священної індуїстської книги «Упанішади»:
читатиКвантовий опис гравітаційної взаємодії досі не здійснено цілком задовільним чином. Водночас квантова природа всіх інших взаємодій, вочевидь, цього вимагає.
читати