Усі знають Андрія Дмитровича Сахарова як батька водневої бомби та громадського діяча. Про його внесок у фундаментальну науку знає значно менше людей. Не можна сказати, що цей внесок величезний у кількісному вимірі: він написав на порядок менше наукових статей, ніж, наприклад, Я.Б. Зельдович. Однак у низці своїх статей він значно випередив час, поставив питання й дав відповіді, які через багато років визначили напрями, куди ринули маси дослідників. У цій серії публікацій ми розповідаємо про дві піонерські статті, що вплинули на розвиток космології. Цікава особливість обох статей: правильного підходу та правильних висновків було досягнуто із залученням припущень, які насправді в природі не реалізуються, — це з'ясували пізніше. Газетний формат не дає змоги висвітлити обидві статті в одному номері, тому подаємо дві публікації в різних випусках газети. Почнемо з пізнішої статті про баріонну асиметрію Всесвіту.
|
Чому наш світ складається лише з речовини (без антиречовини) і чому речовини так мало?
(«Порушення СР-інваріантності. С-асиметрія та баріонна асиметрія Всесвіту», А. Д. Сахаров, ЖЕТФ, Листи до редакції, 1967, т. 5, вип. 1)
|
У нашій Галактиці антиречовини в помітних кількостях немає. Інакше вона дала б про себе знати, анігілюючи з речовиною. Її також немає в Місцевій групі галактик. Загалом можна сказати, що антиречовина в тій формі, у якій перебуває речовина, у спостережуваному Всесвіті практично відсутня. У будь-якому разі теоретично неможливо пояснити розділення речовини й антиречовини на «острови» у Всесвіті. Тому існує консенсус щодо того, що Всесвіт містить лише речовину (за винятком невеликої частини космічних променів, яка народжується під час взаємодій частинок високих енергій). Отже, наш Всесвіт зарядово несиметричний, за що ми маємо бути вдячні: нам не загрожує зустріч та анігіляція з антиматерією.
Є ще один примітний і в певному сенсі дивовижний факт. На кожен баріон (протони разом із нейтронами та іншими, нестабільними частинками, що складаються з трьох кварків, називають баріонами) у Всесвіті припадає понад мільярд фотонів реліктового випромінювання. Чому цей факт дивовижний? Щоб відповісти на це питання, потрібен короткий екскурс у термодинаміку на рівні першого курсу інституту.
У перші миттєвості існування Всесвіту температура була настільки високою, що кінетична енергія баріонів та інших частинок космічного середовища набагато перевищувала їхню масу спокою. У зіткненнях енергійних частинок інтенсивно народжувалися баріон-антибаріонні (сучасною мовою правильніше сказати кварк-антикваркові) пари. У цьому сенсі баріони мало чим відрізнялися від фотонів, і, згідно із законами термодинаміки, їхня кількість в одиниці об'єму майже дорівнювала кількості фотонів. Всесвіт охолоджувався, баріони стали нерелятивістськими й анігілювали з антибаріонами; їхня кількість в одиниці супутнього об'єму (який розширюється разом із Всесвітом) «заморозилася». Але й кількість фотонів в одиниці супутнього об'єму також мало змінилася, хоча фотони ще довго поглиналися й випромінювалися. Річ в адіабатичності: у Всесвіті, що розширюється порівняно повільно, ентропія в супутньому об'ємі зберігається, а за порядком величини ентропія дорівнює кількості фотонів. Звісно, адіабатичність і збереження кількості фотонів виконувалися не точно: у процесі розширення Всесвіту масивні частинки (наприклад, електрони й позитрони) анігілювали, ентропія, зосереджена у фотонах, зростала, але лише в кілька разів, а не на багато порядків.
Усе це означає, що від баріонів після їхньої анігіляції з антибаріонами залишилася лише одна мільярдна частина, хоча спочатку у Всесвіті була майже рівна суміш баріонів і антибаріонів. Але саме в тому й річ, що не зовсім рівна — баріонів було на одну мільярдну більше.
Власне, завдяки цій одній мільярдній ми й існуємо: інакше речовина у Всесвіті була б представлена однорідним, надзвичайно розрідженим протон-антипротонним газом.
Надлишок в одну мільярдну — виклик для вчених. Якби баріонів і антибаріонів було точно порівну — це можна було б пояснити симетрією законів природи (щоправда, пояснювати було б нікому). Якби спочатку були лише баріони — можна було б списати це на початкові умови або певний принцип заборони. А одна мільярдна — це явно трохи порушена симетрія. Яким чином?
|
Сахаров у своїй статті першим належно поставив питання й дав на нього правильні загальні відповіді, що стали класичними. Ось ці відповіді, виражені як необхідні умови:
- Має існувати асиметрія між світом і антисвітом, яку науковою мовою виражають як порушення С- і СР-симетрії.
- Має порушуватися закон збереження баріонного заряду (іншими словами, кількості баріонів за вирахуванням кількості антибаріонів).
- На початковій стадії розширення Всесвіту має порушуватися термодинамічна рівновага.
Прокоментуймо ці умови.
Умова 1. Порушення СР
Припустімо, фізики двох віддалених світів у Всесвіті зв'язалися між собою певним миттєвим каналом зв'язку (у межах цього мисленнєвого експерименту махнімо рукою на спеціальну теорію відносності) й навчилися розуміти одне одного. Одні запитують: що таке ліва різьба у вашій документації? Тут не обійтися фотографією, оскільки все одно постане питання, як розгортати зображення — зліва направо, але як пояснити, що таке ліве й праве? Виявляється, фізикам пояснити можна:
Візьміть обмотку зі струмом і такий-то радіоактивний ізотоп. Ядра в магнітному полі, створюваному обмоткою, будуть поляризовані. Подивіться, у який бік полетить більше електронів від бета-розпаду ядер. Спрямуйте викрутку в цьому напрямку й обертайте її в той бік, куди течуть електрони у вашій обмотці. При цьому викрутка закручуватиме болт із лівою різьбою.
Таке пояснення стало можливим тому, що у світі на рівні законів фізики порушена симетрія між правим і лівим. Це порушення невелике, тому для пояснення довелося залучити досить тонкі ефекти. Таку симетрію називають Р-інваріантністю. На такому самому рівні порушена симетрія між світом і антисвітом, яку називають зарядовою, або С-інваріантністю. В антисвіті позитрони полетять у протилежному напрямку, і викрутка антифізиків у такій постановці закручуватиме болт із правою різьбою. Тому, якщо фізики двох світів не впевнені, що вони не перебувають в антисвітах одне щодо одного, наведена вище інструкція не працює.
Така асиметрія між світом і антисвітом досить тривіальна й компенсується заміною правого на ліве. Зрозуміло, що якщо відмінність лише в цьому, то жодного дисбалансу між баріонами й антибаріонами в ранньому Всесвіті не отримати. Якщо світ і антисвіт однакові за заміни правого на ліве, це називають СР-інваріантністю. Був час, коли вважали, що СР-інваріантність виконується точно. Але в першій половині 60-х експериментально виявили порушення СР-симетрії. А це вже істотніша відмінність між світом і антисвітом, хоча й дуже слабко виражена.
З огляду на порушення СР-інваріантності фізики різних світів уже можуть зрозуміти, однакові чи протилежні їхні світи в зарядовому сенсі. Відповідна інструкція може мати такий вигляд:
Візьміть нейтральні довгоживучі К-мезони. Вони можуть розпадатися на три частинки, одна з яких — або електрон, або позитрон (а дві інші — заряджений пі-мезон і антинейтрино або нейтрино). Ми, земляни, називаємо позитроном ту частинку, яка частіше народжується в цих розпадах. Якщо ваші атоми містять позитрони, то ви складаєтеся з антиречовини. Зустріч із вами нам протипоказана!
Ефект, який відрізняє світ від антисвіту, ще слабший за ефект, що відрізняє праве від лівого. Але й початковий дисбаланс між баріонами мізерний — одна мільярдна. У середині 60-х років, коли А. Д. Сахаров працював над статтею, порушення СР-інваріантності вже було доведено. Щоправда, асиметрії між частинками й античастинками в розпадах нейтральних К-мезонів ще не виявили: порушення СР проявлялося досить опосередковано. Проте автор посилається на так званий ефект Окубо — тоді ще теоретичний висновок про те, що порушення СР має призводити до невеликої зарядової асиметрії в каналах розпаду частинок — так, як описано в інструкції. Загалом на момент написання статті перша умова мала досить твердий ґрунт під ногами. Цього не скажеш про дві інші умови.
Умова 2. Нестабільність протона
Якщо спочатку кількість баріонів і антибаріонів була однаковою, а потім баріонів стало трохи більше, отже, баріонне число не зберігається. Це суперечить нашому досвіду: ніхто не спостерігав розпаду протона, а експериментальна нижня межа його часу життя — 1032 років, що на 22 порядки більше за час існування Всесвіту. Протон — найлегша частинка, яка несе баріонне число, і саме практично точне збереження баріонного числа забороняє йому розпадатися на легші частинки. З іншого боку, немає жодних фундаментальних принципів, які вимагають абсолютно точного збереження баріонного числа (на відміну від електричного заряду, для якого такий принцип є). Сахаров припустив, що протон може розпадатися на три мюони (саме на три, щоб зберігалася кількість ферміонів — протон складається з трьох кварків). Щоб пояснити стабільність протонів у сучасному Всесвіті, він зробив таке припущення:
Взаємодія, що перетворює кварки на мюони, здійснюється за посередництвом певного проміжного бозона, причому вона принципово тричастинкова: в одній точці простору-часу мають провзаємодіяти три бозони.
Ця вимога пригнічує розпад протона в наші дні, але в перші миттєвості Великого вибуху, коли густина енергії та концентрація частинок величезні, тричастинкова реакція відбувалася легко й баріонне число сильно порушувалося.
|
За своєю ідеєю цей підхід виявився цілком правильним, а за конкретним наповненням — ні. З розвитком теорії елементарних частинок було знайдено інші механізми, що реалізують саме цей сценарій: сильне порушення баріонного числа в ранньому Всесвіті за великої густини й температури та практично точне його збереження в наші дні. Ключовим чинником виявилася велика маса проміжного бозона, а не тричастинковий характер реакції — ефект той самий, але такий варіант значно краще вписується в картину, яка прояснилася набагато пізніше. У сучасній картині кількість ферміонів не зберігається, тому розпад протона, що складається з трьох кварків, на три мюони зовсім не обов'язковий: протон може розпадатися, наприклад, на позитрон і гамма-квант.
Умова 3. Нерівноважність у ранньому Всесвіті
|
У наведеному вище мисленнєвому експерименті ми не могли закликати інопланетних фізиків вимірювати різні співвідношення між масами частинок або аналізувати атомні спектри, щоб визначити, живуть вони у світі чи в антисвіті, — це, найімовірніше, марно. Існує досить глибокий принцип, за яким маси частинок, атомні рівні й узагалі всі характеристики явищ, що явно не залежать від часу, однакові у світі й антисвіті. Цей принцип має назву СРТ-теореми, яка стверджує: якщо зберігається лоренц-інваріантність (принцип, що лежить в основі спеціальної теорії відносності) і теорія взаємодії частинок підпорядковується певним простим та розумним фізичним принципам, то фізичний світ не змінюється за переходу до антисвіту, заміни правого на ліве та обернення часу. Якщо порушується СР-інваріантність, то це порушення компенсується оберненням часу.
Отже, всі величини, що характеризують стаціонарні (які не залежать від напрямку стріли часу) процеси у світі й антисвіті, однакові, а нестаціонарні можуть бути різними: наприклад, розпади частинок можуть відрізнятися.
Система, що перебуває в термодинамічній рівновазі, у цьому сенсі стаціонарна, навіть якщо вона адіабатично повільно розширюється й охолоджується. За адіабатичності прямі та зворотні реакції між частинками, розпади частинок і їхнє народження врівноважені, повільна зміна системи оборотна й діє СРТ-теорема, яка забороняє дисбаланс між частинками та античастинками. Іншими словами, наближаючись до теплової рівноваги, система стає дедалі симетричнішою; якщо в ній можливі процеси з порушенням баріонного числа, то баріонна асиметрія вимивається, а не утворюється.
Стаціонарність має бути порушена, і це може забезпечити, наприклад, розпад дуже важких частинок на ранній стадії розширення Всесвіту, якщо зворотна реакція їхнього народження відбувається повільно порівняно з охолодженням.
У середині 60-х єдиною частинкою, яку теоретики обговорювали як придатну на цю роль, був максимон, запропонований М. А. Марковим. За задумом він мав величезну за мірками фізики частинок масу (10–5 г) і випадав із термодинамічної рівноваги практично відразу після початку розширення Всесвіту від максимально можливих (планківських) температури й густини. Саме це А. Д. Сахаров і припустив у своїй праці.
|
Приблизно через 10 років у теорії з'явилися нові цікаві можливості для порушення стаціонарності — про це нижче. Максимони вже не потрібні: є інші частинки, які добре вписуються в сучасну картину.
Подальший розвиток
Наступною помітною працею з баріонної асиметрії Всесвіту була стаття В. А. Кузьміна 1970 р. У ній було запропоновано модель взаємодій між елементарними частинками, у якій баріонна асиметрія утворюється за температур, значно нижчих за планківську. Механізм залишився той самий — розпади нових важких частинок. Але з'являється те, чого немає на планківських масштабах: твердий ґрунт під ногами теоретиків. Річ у тім, що за граничних температур і густин сильними є ефекти квантової гравітації — це те, що сучасній науці поки що не до снаги. А за температур нижчих за планківську про властивості Всесвіту можна говорити більш-менш упевнено, тому з'явилася можливість пов'язати величину асиметрії з параметрами, закладеними в модель, і перевірити, що спостережуване значення — одну мільярдну — справді можна отримати.
Примітно, що модель Кузьміна передбачала новий тип процесів із порушенням баріонного числа — переходи (осциляції) між нейтроном і антинейтроном. Експериментатори досі шукають цей процес, але поки що безуспішно.
|
Важливий етап розвитку досліджень проблеми баріонної асиметрії відкрила праця А. Ю. Ігнатьєва, Н. В. Краснікова, В. А. Кузьміна та А. Н. Тавхелідзе, а також незалежна праця М. Йошімури 1978 р. Цей етап пов'язаний із побудовою в середині 70-х років теорій Великого об'єднання, у межах яких усі відомі сили, за винятком гравітаційних, походять від єдиної взаємодії.
Щоправда, спостережувані нині взаємодії були по-справжньому єдиними лише в перші миттєвості після Великого вибуху за колосальної температури. У принципі об'єднання взаємодій можна було б «промацати» й сьогодні, але насправді воно відбувається за надвисоких енергій, недоступних ані сучасним, ані майбутнім прискорювачам. Проте в теоріях Великого об'єднання баріонне число автоматично не зберігається, тому сильним аргументом на їхню користь стало б виявлення розпаду протона. Великий час життя протона, до речі, якраз і пов'язаний із великим масштабом енергій Великого об'єднання.
|
Якщо раніше порушення баріонного числа доводилося вводити в розгляд винятково для пояснення баріонної асиметрії, то в межах теорій Великого об'єднання можна скористатися тим, що воно в них і так наявне. У такому сценарії асиметрія утворюється за температур, які відповідають кінетичній енергії частинок порядку 1015 ГеВ. Це на чотири порядки нижче за планківський масштаб, але все одно дуже багато. Важкі частинки, у розпадах яких проявляється асиметрія, у цих теоріях є, джерела СР-порушення — також, тому, здавалося б, усе стає на свої місця. І справді, численні праці кінця 70-х — початку 80-х років показали, що пояснити спостережувану баріонну асиметрію за допомогою теорій Великого об'єднання можна. Є дві труднощі. По-перше, доводиться припускати, що Всесвіт колись був розігрітий до надзвичайно високих температур, а це не дуже узгоджується з теорією Всесвіту, що роздувається (космологічної інфляції). Ця теорія, у якій Всесвіт за перші миттєвості свого існування роздувся на багато порядків величини, природно відповідає на цілу низку складних питань, тому є майже загальноприйнятою.
По-друге, розпад протона, який підтвердив би гіпотезу Великого об'єднання, досі не відкрито, попри всі зусилля експериментаторів.
Новий поворот стався в 1985 р., коли В. А. Кузьмін, В. А. Рубаков і М. Е. Шапошников з'ясували, що в ранньому Всесвіті інтенсивне незбереження баріонного числа відбувається внаслідок уже відомих слабких та електромагнітних взаємодій. При цьому процеси з порушенням баріонного числа тривають за температур аж до 100 ГеВ (в енергетичних одиницях), що, звісно, значно нижче за температуру Великого об'єднання 1015 ГеВ. Такий результат відкрив кілька нових можливостей для пояснення баріонної асиметрії. Одна з них — запропонований у 1986 р. М. Фукуґітою та Т. Янаґідою лептогенез — пов'язує баріонну асиметрію з властивостями нейтрино. Інша, мабуть, найцікавіша можливість — утворення баріонної асиметрії внаслідок фазового переходу першого роду, який відбувався у Всесвіті за температур близько 100 ГеВ (за порівняно низьких температур саме під час фазового переходу першого роду може виконуватися третя умова Сахарова — відхилення від теплової рівноваги). Цю область енергій якраз і вивчають в експериментах на Великому адронному колайдері, тож результати його роботи дадуть змогу з'ясувати, чи був такий фазовий перехід. Якщо відповідь позитивна, перспектива однозначно відповісти на питання про походження асиметрії між речовиною та антиречовиною на основі майбутніх експериментів із фізики високих енергій стане цілком реальною. Саме цей напрям і конкурентний щодо нього лептогенез стали сучасною основною течією в темі баріонної асиметрії.
Андрій Дмитрович Сахаров. Біографічна довідка
Андрій Дмитрович Сахаров народився 21 травня 1921 року в Москві в родині викладача фізики Дмитра Івановича Сахарова, автора багатьох науково-популярних книжок. Його мати Катерина Олексіївна (до шлюбу Софіано) була домогосподаркою. Дитинство та рання юність Андрія Сахарова минули в Москві. Початкову освіту він здобув удома. До школи пішов із сьомого класу. У 1938 році Андрій Сахаров із відзнакою закінчив школу та вступив на фізичний факультет Московського університету. У 1942 році, перебуваючи в евакуації в Ашгабаті, він із відзнакою закінчив МДУ. У вересні 1942 року його направили в розпорядження Наркомату озброєнь, звідки скерували на великий військовий завод в Ульяновську. Там до 1945 року він працював інженером-винахідником і став автором низки винаходів у галузі методів контролю продукції. З 1943 по 1944 рік Андрій Сахаров самостійно виконав кілька наукових робіт і надіслав їх Ігорю Тамму до Фізичного інституту АН СРСР імені П.Н. Лебедєва (ФІАН).
У 1945 році він вступив до аспірантури ФІАН, а в листопаді 1947 року захистив кандидатську дисертацію. У 1948 році Андрія Сахарова включили до науково-дослідної групи з розроблення термоядерної зброї під керівництвом Ігоря Тамма, де він пропрацював до 1968 року. Разом із Таммом Сахаров став одним з ініціаторів досліджень керованої термоядерної реакції. Він висунув ідею магнітної кумуляції для отримання надсильних магнітних полів та ідею лазерного стискання для отримання імпульсної керованої термоядерної реакції
. Сахаров — автор кількох ключових праць із космології, праць із теорії поля та елементарних частинок. У 1953 році Сахаров захистив докторську дисертацію, і того самого року його обрали дійсним членом Академії наук СРСР. Від кінця 1950-х років Андрій Сахаров, якого вважали «батьком» радянської водневої бомби, активно виступав за припинення випробувань ядерної зброї. У 1957 році він написав статтю про шкоду ядерних випробувань, у 1958 році виступив (спільно з Курчатовим) проти запланованих ядерних випробувань. Він був одним з ініціаторів укладення Московського договору 1963 року про заборону випробувань у трьох середовищах (в атмосфері, у воді та в космосі), а в 1967 році брав участь у Комітеті із захисту Байкалу. У 1966-1967 роках з'явилися перші звернення Андрія Сахарова на захист репресованих, а в 1968 році він написав брошуру «Роздуми про прогрес, мирне співіснування та інтелектуальну свободу», яку опублікували в багатьох країнах. Із липня 1968 року, після публікації цієї статті за кордоном, Сахарова відсторонили від роботи на «об'єкті» та звільнили з усіх посад, пов'язаних із військовими таємницями. У 1969 році він повернувся до наукової роботи у ФІАН. 30 червня 1969 року Сахарова зарахували до відділу інституту, де починалася його наукова робота, на посаду старшого наукового співробітника — найнижчу, яку міг обіймати радянський академік.
З 1967 по 1980 рік він опублікував понад 15 наукових праць: про баріонну асиметрію Всесвіту з передбаченням розпаду протона (як вважав сам Сахаров, це його найкраща теоретична праця, що вплинула на формування наукової думки в наступне десятиліття), про космологічні моделі Всесвіту, про зв'язок тяжіння з квантовими флуктуаціями вакууму, про масові формули для мезонів і баріонів тощо. Із 1970 року захист прав людини, захист людей, які стали жертвами політичної розправи, вийшов для вченого на перший план. У 1970 році Сахаров став одним із засновників Московського комітету з прав людини, висловлювався щодо проблеми забруднення довкілля, за скасування смертної кари, за право на еміграцію, проти примусового лікування «інакодумців» у психіатричних лікарнях. Андрій Сахаров став найвідомішим радянським правозахисником. У 1971 році він звернувся до радянського уряду з «Пам'ятною запискою» про невідкладні питання внутрішньої та зовнішньої політики, а в 1974 році опублікував за кордоном статтю «Світ через пів століття», у якій розмірковував про перспективи науково-технічного прогресу та викладав своє бачення устрою світу. У 1975 році Андрій Сахаров написав книжку «Про країну і світ». Того самого року «за безстрашну підтримку фундаментальних принципів миру між народами та за мужню боротьбу зі зловживаннями владою й будь-якими формами придушення людської гідності» Андрій Сахаров став лауреатом Нобелівської премії миру.
У 1976 році Сахарова обрали віцепрезидентом Міжнародної ліги прав людини. У вересні 1977 року він звернувся з листом до організаційного комітету з проблеми смертної кари, у якому виступив за її скасування в СРСР та в усьому світі. У грудні 1979 — січні 1980 року Сахаров неодноразово виступав проти введення радянських військ до Афганістану. 8 січня 1980 року було ухвалено указ Президії Верховної Ради СРСР про позбавлення Андрія Дмитровича Сахарова всіх урядових нагород і премій (ордена Леніна, звання тричі Героя Соціалістичної Праці, а постановою Ради Міністрів СРСР — звання лауреата Сталінської (1953) та Ленінської (1956) премій). 22 січня 1980 року Андрія Сахарова без суду заслали до міста Горького (оскільки місто було закрите для іноземців). У Горькому він перебував в умовах майже повної ізоляції та під цілодобовим міліцейським наглядом. Тут Сахаров провів три тривалі голодування. У 1981 році — сімнадцятиденне (разом із дружиною Оленою Боннер) на знак протесту проти незаконних дій влади щодо його рідних, у травні 1984 року — 26 днів — на знак протесту проти кримінального переслідування Олени Боннер, у квітні—жовтні 1985 року — 178 днів — за право Боннер виїхати за кордон для операції на серці.
Сахарова примусово госпіталізували та примусово годували. Із початком перебудови, у грудні 1986 року, за розпорядженням Михайла Горбачова Андрія Сахарова звільнили із заслання в Горькому. Разом із дружиною він повернувся до Москви, де продовжив працювати у Фізичному інституті ім. П.Н. Лебедєва. Теоретичний відділ ФІАН, яким після смерті Тамма керував академік Гінзбург, домігся того, щоб Андрій Дмитрович залишався співробітником відділу (усі сім років на дверях його кімнати у ФІАН зберігалася табличка з його прізвищем). У листопаді—грудні 1988 року відбулася перша поїздка Сахарова за кордон; він зустрічався з Рональдом Рейганом, Джорджем Бушем, Маргарет Тетчер, Франсуа Міттераном. В останні роки життя Сахаров активно займався правозахисною діяльністю.
У березні 1989 року його обрали народним депутатом СРСР від Академії наук, і він став одним із лідерів групи найрадикальніше налаштованих депутатів. Андрій Сахаров був іноземним або почесним членом багатьох наукових асоціацій. Він був членом Національної академії наук (США), Американської академії мистецтв і наук, Американського філософського товариства, Американського фізичного товариства, Французької академії (Інститут Франції), Академії моральних і політичних наук (Франція), Академії деї Лінчеї (Італія), Венеційської академії, Голландської академії (Сахаров — її перший і єдиний іноземний член). Він був лауреатом багатьох міжнародних і національних премій: Нобелівської премії миру, премії Чіно дель Дука, премії імені Елеонори Рузвельт, премії «Дім свободи» (США), премії Ліги прав людини (при ООН), премії Міжнародної антидифамаційної ліги, премії імені Бенджаміна Франкліна (фізика), премії імені Лео Сіларда, премії імені Тамалла (фізика), премії св. Боніфація, премії миру імені Альберта Ейнштейна тощо. Андрій Дмитрович Сахаров помер увечері 14 грудня 1989 року від серцевого нападу. Напередодні вдень на зборах Міжрегіональної депутатської групи (II З'їзд народних депутатів) відбувся його останній виступ у Кремлі. Похований у Москві на Востряковському кладовищі. Першою дружиною Андрія Сахарова була Клавдія Вихірєва (1919-1969), уродженка Ульяновська, лаборантка-хімікиня, з якою вони одружилися в 1943 році. У них народилося троє дітей — дві доньки та син. Із 1972 року Сахаров був одружений з Оленою Боннер, з якою познайомився восени 1970 року. Спільних дітей у них не було. 21 травня 1992 року біля головного входу до Фізичного інституту імені П.Н. Лебедєва (ФІАН), де Сахаров працював у 1945-1950 і 1969–1989 роках, відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки, присвяченої академіку Сахарову. Автор меморіальної дошки — скульптор Леонід Штутман.
У Москві є проспект академіка Сахарова, а також працюють музей і громадський центр його імені. Музей Сахарова існує й у Нижньому Новгороді; це квартира на першому поверсі 12-поверхового будинку, у якій Сахаров жив протягом семи років заслання. У Ризі, Дубні, Челябінську, Казані, Львові, Хайфі, Одесі, Сарові, Сухумі є вулиці, названі його ім'ям. У Санкт-Петербурзі ім'ям Андрія Сахарова названо парк і площу, на якій йому встановлено пам'ятник; така сама площа є в Єревані, де також установлено пам'ятник Сахарову, а його ім'ям названа середня школа номер 69. У центрі Барнаула є площа Сахарова, де проводять щорічний День міста та інші міські масові заходи. У Білорусі ім'ям Сахарова названо Міжнародний державний екологічний університет.
У Єрусалимі є Сади Сахарова. Ім'ям академіка Сахарова названо гірську вершину на Алтаї. Пік розташований на Північно-Чуйському хребті в районі ущелини Шавло. Його ім'я присвоєно одній із гірських вершин Кавказу, яку група альпіністів із Москви, Північної Осетії, Кабардино-Балкарії, Поволжя та Уралу підкорила 31 липня 1996 року. У 1979 році ім'ям Андрія Сахарова назвали астероїд. У 1988 році Європарламент заснував премію «За свободу думки» імені Андрія Сахарова, яку щороку присуджують за «досягнення у справі захисту прав людини та її основних свобод, а також за повагу до міжнародного законодавства й розвиток демократії». У 1991 році пошта СРСР випустила марку, присвячену Сахарову. Із 1992 року проводиться Міжнародний фестиваль мистецтв імені Сахарова.
У 1993 році в Брандейському університеті було засновано архів Сахарова, який невдовзі перевели до Гарвардського університету. Документи архіву охоплюють період із 1968 по 1991 рік.
Лише зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть або зареєструйтеся.
Коментарі (0):