Сучасна теоретична фізика наводить на думку, що плин часу — не більше ніж ілюзія: просто існує весь Всесвіт, без надання будь-якого особливого значення поточному моменту часу. Ця стаття показує, що такий погляд, по суті представлений звичайними просторово-часовими діаграмами, ґрунтується на оборотних у часі мікрофізичних законах, які не здатні охопити істотні риси незворотної в часі природи декогеренції та процесу квантового вимірювання, а також макрофізичної поведінки й розвитку складних систем, що виникають, зокрема життя, які існують у реальному Всесвіті. Коли їх буде враховано, незмінну картину блокового Всесвіту в просторі-часі найкраще замінити на блоковий Всесвіт, що розвивається й розширюється з плином часу, з потенційно можливим майбутнім, яке постійно стає визначеним минулим; сам простір-час еволюціонує, як і сутності, що перебувають у ньому. Однак цього разу еволюція пов’язана не з якоюсь привілейованою гіперповерхнею в просторі-часі, а радше з еволюцією власного часу вздовж сім’ї світових ліній. Від самого початку фундаментальна фізика не повинна вважати час незворотним під час еволюції фізичних станів: це постійний і незворотний розвиток самого часу.
читатиПопри очевидну практичну корисність концепції часу, часто стверджують, що часу не існує. Я дотримуюся протилежного погляду: уявімо, що час справді існує, а Всесвіт описується квантовим станом, який підкоряється звичайній залежній від часу квантовій механіці. Узгодити цю просту картину з відомими фактами про наш Всесвіт виявляється нетривіальним завданням, але, сприймаючи її серйозно, ми можемо відкрити глибокі факти про фундаментальну природу реальності. Стріла часу знаходить правдоподібне пояснення у «Всесвіті Геракліта», описуваному квантовим станом, який вічно еволюціонує в нескінченновимірному гільбертовому просторі.
читатиУ давнину людина була центром світу, увесь Всесвіт був створений і обертався навколо неї. Наука перетворила нас на мізерну піщинку, загублену в порожнечі Космосу. Але останніми роками ці дві діаметрально протилежні картини світу химерним чином поєдналися в концепції, що дістала назву «антропний принцип».
читатиПовернімося до питання про космічні монополі, існування яких припускають деякі варіанти теорії Великого об’єднання. Біда в тому, що поки немає жодних реальних вказівок на те, що вони справді існують. Ще гірше те, що результати спостережень встановлюють жорсткі межі поширеності таких монополів у космосі, причому на рівні, набагато нижчому, ніж передбачає теорія.
читатиНайсерйозніша критика антропного принципу пов'язана з тим, що він не дає жодних передбачень, які можна перевірити. Увесь його зміст зводиться до того, що ми можемо спостерігати лише такі значення сталих, які допускають існування спостерігачів. Це твердження важко вважати передбаченням, оскільки воно гарантовано істинне. Питання в тому, чи можемо ми запропонувати щось краще? Чи можна отримати з антропних міркувань якісь нетривіальні передбачення?
читати