Фізики люблять влучне слівце. У їхньому середовищі з певного часу заведено давати «ненаукові» назви нововідкритим сутностям. Взяти хоча б дивний і зачарований кварки. Ось і темна енергія — не синонім темних сил, а термін, придуманий для позначення деяких незвичайних властивостей нашого Всесвіту.
Темну енергію було відкрито астрономічними методами, і це стало для більшості фізиків цілковитою несподіванкою. Темна енергія — мабуть, головна загадка сучасного природознавства. Цілком імовірно, що її розгадка стане найважливішою подією фізики XXI століття, порівнянною за масштабом із найбільшими відкриттями недалекого минулого, такими як відкриття явища розширення Всесвіту. Не виключено навіть, що відбудеться настільки радикальний розвиток теорії, що він стане в один ряд зі створенням загальної теорії відносності, відкриттям кривизни простору-часу та зв’язку цієї кривизни з гравітаційними силами. Ми зараз перебуваємо на початку шляху, і розмова про темну енергію — це можливість зазирнути до «лабораторії» фізиків у той час, коли їхня робота йде повним ходом.
Від мене: чудова стаття, написана простою та зрозумілою мовою, рекомендую ВСІМ.
1 Трохи історії
1.1 «Малувато буде»
Те, що в нашому Всесвіті «щось не так», стало зрозуміло космологам уже на початку 90-х років. Щоб пояснити, про що йдеться, почнемо з того, що нагадаємо про розширення нашого Всесвіту. Усі галактики розбігаються одна від одної, і спостерігачу в кожній із них здається, що саме в ній центр розширення; що далі галактика, то швидше вона віддаляється від центру розширення (рис. 1). Це було виявлено завдяки спостереженням із Землі у 20-х роках XX століття. Кількісно темп розширення характеризується параметром Габбла. На початку 90-х років значення параметра Габбла в сучасному Всесвіті було досить добре виміряно: темп розширення Всесвіту сьогодні такий, що галактики, віддалені від Землі на відстань 1 мільярд світлових років, віддаляються від нас зі швидкістю 24 000 кілометрів за секунду.
|
|
Рис. 1: Всесвіт, що розширюється. Віддаленіші галактики віддаляються від нас швидше і виглядають червонішими через ефект Доплера. Вимірювання відстаней до віддалених галактик разом із вимірюваннями їхніх швидкостей дають змогу визначити значення параметра Габбла, який характеризує темп розширення Всесвіту.
Зазначимо, що параметр Габбла залежить від часу; так, у далекому минулому Всесвіт розширювався набагато швидше, ніж зараз, і, відповідно, параметр Габбла був набагато більшим.
У сучасній теорії гравітації — загальній теорії відносності — параметр Габбла однозначно пов’язаний із двома іншими характеристиками Всесвіту: по-перше, із сумарною густиною енергії всіх форм матерії, вакууму тощо, по-друге, з кривиною тривимірного простору. Наш тривимірний простір, взагалі кажучи, не обов’язково має бути евклідовим; його геометрія може, наприклад, бути аналогічною геометрії сфери; сума кутів трикутника може не дорівнювати 180 градусам. У такому разі «пружність» простору з погляду розширення Всесвіту відіграє ту саму роль, що й густина енергії. Отже, у межах загальної теорії відносності вимірювання параметра Габбла визначає значення суми повної густини енергії у Всесвіті та внеску, пов’язаного з можливою неевклідовістю тривимірного простору.
На початку 90-х років із непоганою точністю було оцінено і густину енергії «нормальної» матерії в сучасному Всесвіті. «Нормальна» вона в тому сенсі, що зазнає таких самих гравітаційних взаємодій, що й звичайна речовина. Так, для «нормальної» матерії справедливий закон Ньютона. Річ, однак, ускладнилася тим, що більша частина «нормальної» матерії — це аж ніяк не відома нам речовина (атоми та іони), а так звана темна матерія. Темна матерія, імовірно, складається з нових елементарних частинок, які ще не відкрито в земних експериментах. На відміну від багатьох відомих частинок, вони не мають електричного заряду, а тому не випромінюють світла; матерія, що складається з них, справді темна. Подібність до звичайної речовини полягає в тому, що сили гравітаційного притягання змушують темну матерію збиратися у згустки — галактики та скупчення галактик (рис. 2). Вона й сама притягує речовину та світло; саме за цим ефектом гравітаційного притягання її і було виявлено. Ба більше, вимірювання гравітаційних сил у скупченнях галактик дали змогу визначити масу темної матерії в цих скупченнях, а зрештою і в усьому Всесвіті. Так і було знайдено повну густину енергії «нормальної» матерії (для неї справедлива знаменита формула$E=mc^2$).
|
|
Рис. 2: Розподіл маси в скупченні галактик. Чорні плями — галактики. Маса ж зосереджена переважно в темній матерії, розподіленій по скупченню рівномірніше.
І що ж виявилося? З’ясувалося, що «нормальної» матерії явно не вистачає для пояснення виміряного темпу розширення Всесвіту. Причому істотно: «нестача» становила близько 2/3 (за сучасними оцінками близько 72%). Можливих пояснень цьому факту було два: або тривимірний простір викривлений і відсутній внесок у параметр Габбла пов’язаний із його «пружністю», або у Всесвіті присутня нова форма енергії, яку згодом і стали називати темною енергією.
1.2 Куди не кинь...
З теоретичного погляду обидві ці можливості — і неевклідовість простору, і темна енергія — виглядали вкрай неправдоподібними. Якби не вперті факти, так само було б і зараз.
Почнемо з кривини тривимірного простору. У процесі розширення Всесвіту простір розгладжується, його кривина зменшується. Якщо кривина відрізняється від нуля зараз, то в минулому вона була більшою, ніж сьогодні. Однак густина енергії (маси) матерії зменшується при розширенні Всесвіту ще швидше. Це означає, що в минулому відносний внесок кривини в параметр Габбла був дуже малим, а головним, із великим запасом, був внесок матерії. Для того щоб сьогодні розширення Всесвіту на 2/3 забезпечувалося кривиною, необхідно «підігнати» значення радіуса кривини простору в минулому з фантастичною точністю — через 1 секунду після Великого вибуху він мав дорівнювати одній мільярдній частці тодішнього розміру спостережуваного Всесвіту, не більше і не менше! Без такого підганяння кривина сьогодні була б або на багато порядків більшою, або на багато порядків меншою, ніж потрібно для пояснення спостережень.
Навіть якщо відволіктися від гіпотези про те, що відсутній внесок у сучасний параметр Габбла забезпечується саме кривиною простору, проблема кривини все одно залишається: у будь-якому разі необхідно, щоб кривина була надзвичайно малою на ранніх стадіях, інакше вона була б надто великою сьогодні. Ця проблема була одним із головних міркувань, що привели до уявлення про інфляційну стадію еволюції Всесвіту. Згідно з інфляційною теорією, запропонованою А. Старобинським і незалежно А. Гутом та сформованою завдяки роботам А. Лінде, А. Альбрехта і П. Стейнхардта, Всесвіт на найранішому етапі своєї еволюції пройшов через стадію надзвичайно швидкого, експоненційного розширення (роздування, інфляції). Після закінчення цієї стадії Всесвіт розігрівся до дуже високої температури, і настала епоха гарячого Великого вибуху.
Хоча інфляційна стадія тривала, найімовірніше, малу частку секунди, за цей час Всесвіт розтягнувся настільки, що його розмір став набагато більшим за розмір тієї частини, яку ми бачимо сьогодні. Для нас важливо, що внаслідок інфляційного розтягнення простору його радіус кривини впав практично до нульового значення. Таким чином, інфляційна теорія приводить до передбачення, що простір сучасного Всесвіту з найвищим ступенем точності евклідів. Це, звичайно, суперечить гіпотезі про те, що Всесвіт розширюється сьогодні на 2/3 завдяки кривині.
Із темною енергією справа подібна, тільки ще гірша. Ми обговоримо різні гіпотези про природу темної енергії нижче, а тут обмежимося таким зауваженням. Незалежно від того, що являє собою темна енергія, її густину можна охарактеризувати єдиним параметром розмірності енергії. Щоб відповідати даним спостережень, значення цього параметра — енергетичного масштабу темної енергії — має приблизно дорівнювати 0.002 електронвольта. Водночас відомі фундаментальні взаємодії — сильна, слабка, електромагнітна та гравітаційна — характеризуються своїми енергетичними масштабами. Найменший із них належить до сильних (ядерних) взаємодій і становить близько 200 мільйонів електронвольт. Виходить розбіжність у 100 мільярдів разів! Найгірше те, що цій розбіжності, та й узагалі надзвичайно малій величині темної енергії, дуже важко знайти пояснення; наприклад, інфляційна теорія, яка так добре дає раду проблемі кривини, у цьому питанні зовсім ні до чого.
Через труднощі з інтерпретацією темної енергії протягом досить тривалого часу популярнішою була та точка зору, що за сучасний темп розширення Всесвіту відповідальна все ж просторова кривина. Багато фізиків (хоча й далеко не всі) ніяк не могли сприйняти всерйоз можливість того, що темна енергія справді існує, і вважали просторову кривину «меншим із зол». Питання, як зазвичай, було вирішене експериментом.
1.3 Всесвіт розширюється з прискоренням
Перелом настав у 1998–1999 роках, коли дві групи зі США, одна під керівництвом А. Райсса і Б. Шмідта, а друга — С. Перлмуттера, повідомили про результати спостережень віддалених наднових типу 1а. Із цих спостережень випливало, що наш Всесвіт розширюється з прискоренням. Така властивість цілком узгоджується з уявленням про темну енергію, тоді як неевклідовість простору до прискореного розширення не приводить. Таким чином було зроблено однозначний вибір на користь темної енергії, а гіпотезу про неевклідів тривимірний простір було відкинуто (ми ще ненадовго повернемося до неї).
Кілька слів про наднові типу 1а. Це термоядерні вибухи, якими закінчується життя деяких типів зір. Детального теоретичного опису цих вибухів досі немає, але на підставі спостережень близьких наднових було встановлено емпіричні закономірності, що дають змогу встановити їхню абсолютну світність, тобто визначити енергію, яку вони випромінюють у процесі досить короткого спалаху. Інакше кажучи, наднові типу 1а є «стандартними свічками»: знаючи абсолютну світність і вимірюючи видиму яскравість (потік енергії, що надходить на Землю), можна визначити відстань до кожної з них — що більша відстань, то менша видима яскравість. Водночас можна встановити і швидкість віддалення від нас кожної з наднових (використовуючи ефект Доплера). Наднові — дуже яскраві об’єкти, їх видно на величезних відстанях. Інакше кажучи, далекі наднові, які ми спостерігаємо зараз, вибухнули дуже давно, і тому швидкість їхнього віддалення визначалася темпом розширення Всесвіту тоді, у далекому минулому. Таким чином, спостереження наднових типу 1а дають змогу визначити темп розширення на порівняно ранніх етапах еволюції Всесвіту (7 мільярдів років тому і навіть дещо раніше) та простежити залежність цього темпу від часу. Саме це й дало змогу встановити, що Всесвіт розширюється з прискоренням.
1.4 Простір — евклідів
Остаточний доказ того, що неевклідовість тривимірного простору, якщо вона й існує, не відіграє скільки-небудь істотної ролі в розширенні Всесвіту, було отримано шляхом вимірювання властивостей реліктового випромінювання. Реліктове випромінювання, яке пронизує сьогодні наш Всесвіт, було випущене на досить ранній стадії космологічної еволюції. Річ у тім, що Всесвіт у минулому був набагато густішим і гарячішим, ніж зараз. У процесі розширення він став розрідженішим і охолов; сучасна температура реліктового випромінювання становить 2.725 градуса Кельвіна.
На ранніх стадіях речовина в гарячому Всесвіті перебувала в стані плазми — протони самі по собі, електрони самі по собі. Таке середовище непрозоре для електромагнітного випромінювання, фотони весь час розсіюються, поглинаються, випромінюються електронами. Коли Всесвіт охолов приблизно до 3000 градусів, електрони і протони досить швидко об’єдналися в атоми водню, і речовина стала прозорою для фотонів (рис. 3). Епоха переходу речовини з плазмового в газоподібний стан і є епохою останнього випромінювання реліктових фотонів (точніше було б говорити про останнє розсіяння, але для нас ця тонкість несуттєва). У цей час вік Всесвіту становив 300 тисяч років (сучасний вік — 13,7 мільярда років). Відтоді фотони вільно поширюються Всесвітом, їхня довжина хвилі збільшується через розтягування простору, і сьогодні ці реліктові фотони являють собою радіохвилі.
|
|
Рис. 3: При температурі близько 3000 градусів речовина у Всесвіті перейшла з плазмового в газоподібний стан і стала прозорою для фотонів. По горизонтальній осі відкладено час. Жовтим кольором схематично зображено фотони.
В епоху випромінювання реліктових фотонів Всесвіт не був цілком однорідним. Тодішні неоднорідності були зародками структур — перших зір, галактик, скупчень галактик. У той час неоднорідності плазми, як зазвичай у густих середовищах, являли собою звукові хвилі. Важливо, що в ту епоху у Всесвіті існував характерний масштаб відстаней, який проявляється зараз у властивостях випромінених тоді реліктових фотонів. Звукові хвилі з великою довжиною і, відповідно, малим періодом ще не встигли розвинутися до епохи випромінювання реліктових фотонів, а хвилі з «правильною» довжиною якраз устигли потрапити у фазу максимального стиснення. Ця «правильна» довжина хвилі являє собою «стандартну лінійку» епохи випромінювання реліктових фотонів; її розмір надійно обчислюється в теорії гарячого Великого вибуху.
Неоднорідність Всесвіту епохи останнього випромінювання реліктових фотонів проявляється в тому, що фотони, випромінені в різних місцях, мають дещо різну температуру. Інакше кажучи, температура фотонів залежить від напрямку на небесній сфері, з якого вони до нас надходять. Ефект слабкий: відносна різниця температур у різних напрямках становить близько 1/100 000. Проте цей ефект було надійно виміряно. Ба більше, на межі XX–XXI століть в експериментах BOOMERANG і MAXIMA вперше було виміряно кут, під яким видно щойно обговорювану «стандартну лінійку». Зрозуміло, що цей кут залежить від геометрії простору: якщо сума кутів трикутника перевищує 180 градусів, то й цей кут більший. У результаті було з’ясовано, що наш тривимірний простір з високим ступенем точності є евклідовим. Подальші вимірювання підтвердили цей висновок. З погляду розширення Всесвіту наявні результати означають, що кривина простору робить нехтовно малий внесок (менше 1%) у параметр Габбла. Темп розширення Всесвіту сьогодні на 70% зумовлений саме темною енергією.
2 Більше не знають про неї нічого
Які ж властивості темної енергії відомі сьогодні? Таких властивостей небагато, лише три. Але те, що відомо, може цілком справедливо викликати подив.
Перша — це той факт, що, на відміну від «нормальної» матерії, темна енергія не скупчується, не збирається в об’єкти на кшталт галактик або їхніх скупчень. Наскільки зараз відомо, темна енергія «розлита» по Всесвіту рівномірно. Це твердження, як і будь-яке, засноване на спостереженнях або експериментах, справедливе з певною точністю. Не можна повністю виключити того, що десь у Всесвіті густина темної енергії трохи більша, а десь трохи менша за середню густину, десь темна енергія трохи густіша, а десь трохи розрідженіша. Однак зі спостережень випливає, що такі відхилення від однорідності, якщо вони й існують, мають бути дуже малими за величиною.
Про другу властивість ми вже говорили: темна енергія змушує Всесвіт розширюватися з прискоренням. Цим темна енергія теж разюче відрізняється від нормальної матерії. Для нормальної матерії справедливе звичайне уявлення про те, як «працюють» гравітаційні сили: частинки речовини, що утворилися, скажімо, внаслідок вибуху і розлітаються від центру, поступово сповільнюють свій розліт через гравітаційне притягання до центру. Якби не темна енергія, то так само було б і зі Всесвітом: швидкість розбігання галактик зменшувалася б із часом. Темна енергія призводить до зворотного ефекту, галактики розбігаються дедалі швидше.
Дві описані властивості свідчать про те, що темна енергія в певному сенсі зазнає антигравітації: для неї існує гравітаційне відштовхування замість гравітаційного притягання. Через це розширення Всесвіту прискорюється, через це ж темна енергія розподілена в просторі рівномірно. Області з підвищеною густиною нормальної матерії завдяки гравітаційному притяганню збирають речовину з навколишнього простору, самі ці області стискаються й утворюють щільні згустки; саме так сформувалися перші зорі, а потім галактики і скупчення галактик. Для антигравітувальної субстанції все навпаки: області з підвищеною густиною (якщо вони є) розтягуються через гравітаційне відштовхування, неоднорідності розгладжуються, і жодних згустків не утворюється.
Третя властивість темної енергії полягає в тому, що її густина не залежить від часу. Це теж дивовижно: Всесвіт розширюється, об’єм зростає, а густина енергії залишається сталою. Здається, що тут є суперечність із законом збереження енергії. За останні 8 мільярдів років Всесвіт розширився вдвічі. Область простору, яка тоді мала, скажімо, розмір 1 метр, сьогодні має розмір 2 метри, її об’єм збільшився у 8 разів, у стільки ж разів збільшилася енергія в цьому об’ємі. Незбереження енергії очевидне. Звісно, це стосується саме темної енергії: кількість частинок нормальної матерії в об’ємі, що розширюється, не змінилася, їхня повна енергія спокою теж, а густина енергії спокою впала у 8 разів.
Насправді зростання енергії під час розширення Всесвіту не суперечить законам фізики. Темна енергія влаштована так, що простір, який розширюється, виконує над нею роботу, що й призводить до збільшення енергії цієї субстанції в об’ємі простору, який розширюється. Щоправда, розширення простору саме зумовлене темною енергією, тож ситуація нагадує барона Мюнхгаузена, який витягує себе за волосся з болота. І все ж суперечності немає: у космологічному контексті неможливо ввести поняття повної енергії, яка включає енергію самого гравітаційного поля. Тож і закону збереження енергії, який забороняє зростання або зменшення енергії якоїсь форми матерії, теж немає. [Зауважимо в дужках, що енергія газу реліктових фотонів в об’ємі, який розширюється, теж не зберігається. Кількість фотонів у ньому не змінюється з часом, але довжина хвилі збільшується через розтягування простору. Фотони червоніють, енергія кожного з них зменшується, зменшується і сумарна енергія всіх фотонів.]
Твердження про сталість густини темної енергії теж засноване на астрономічних спостереженнях, а тому теж справедливе з певною точністю. Щоб охарактеризувати цю точність, скажімо, що за останні 8 мільярдів років густина темної енергії змінилася не більш ніж у 1,4 раза, тож енергія в об’ємі, який розширюється, збільшилася в б -11 разів. Це ми сьогодні можемо сказати з упевненістю.
Зазначимо, що друга і третя властивості темної енергії — здатність спричиняти прискорене розширення Всесвіту та її сталість у часі (або, загальніше, дуже повільна залежність від часу) — насправді тісно пов’язані між собою. Такий зв’язок випливає з рівнянь загальної теорії відносності. У межах цієї теорії прискорене розширення Всесвіту відбувається саме тоді, коли густина енергії в ньому або зовсім не змінюється, або змінюється дуже повільно. Таким чином, антигравітація темної енергії та її складні відносини із законом збереження енергії
— два боки однієї медалі.
Цим надійні відомості про темну енергію, по суті, вичерпуються. Далі починається царина гіпотез. Перш ніж говорити про них, коротко обговоримо одне загальне питання.
3 Чому зараз?
Якщо в сучасному Всесвіті темна енергія робить найбільший внесок у повну густину енергії, то в минулому це було далеко не так. Скажімо, 8 мільярдів років тому нормальна матерія була у 8 разів густішою, а густина темної енергії була такою самою (або майже такою самою), як зараз. Звідси неважко зробити висновок, що тоді співвідношення між енергією спокою нормальної матерії та темною енергією було на користь першої: темна енергія становила близько 15%, а не 72%, як сьогодні. Через те, що в той час головну роль відігравала нормальна матерія, розширення Всесвіту відбувалося з уповільненням. Ще раніше вплив темної енергії на розширення був зовсім слабким.
Примітно, що така картина підтверджується даними про наднові типу 1а. Найвіддаленіші з них вибухнули понад 8 мільярдів років тому, і вимірювання їхніх швидкостей показують, що розширення Всесвіту тоді справді уповільнювалося. Результати інших космологічних спостережень також свідчать про те, що на ранніх етапах еволюції Всесвіту темна енергія була несуттєвою. Про одну серію таких результатів варто згадати. У період від 1 секунди до кількох хвилин після Великого вибуху, коли температура у Всесвіті змінювалася від 10 мільярдів до сотень мільйонів градусів, у космічній плазмі активно відбувалися термоядерні реакції. У результаті утворилися дейтерій, ізотопи гелію та літію. У деяких місцях Всесвіту цей первинний склад речовини практично не змінився, і його вдалося виміряти.
З іншого боку, його можна надійно розрахувати, причому результат, звісно, залежить від темпу розширення Всесвіту в ту далеку епоху. Так ось, результати розрахунку узгоджуються зі спостереженнями, якщо вважати, що темна енергія не відігравала тоді жодної ролі. Точніше, внесок темної енергії (як і інших нових, гіпотетичних форм енергії) у повну густину енергії в період термоядерних реакцій обмежений на рівні близько 15%. Точність нібито не дуже висока, але не слід забувати, що йдеться про перші секунди після Великого вибуху!
Отже, вплив темної енергії та спричинене ним прискорення розширення Всесвіту
— явища за космологічними мірками зовсім недавні: прискорення почалося «лише» 6,5 мільярда років тому. З іншого боку, оскільки густина нормальної матерії з часом зменшується, а густина темної енергії — ні, темна енергія незабаром (знову-таки за космологічними мірками) повністю домінуватиме. Отже, сучасний етап космологічної еволюції — це перехідний період, коли темна енергія вже відіграє помітну роль, але розширення Всесвіту визначається не лише нею, а й нормальною матерією. Чи є ця особливість нашого часу випадковим збігом, чи за нею стоїть якась глибинна властивість нашого Всесвіту? Це питання
— «чому зараз?» — залишається поки що відкритим.
4 Кандидати
4.1 Енергія вакууму = космологічна стала
Якби не було гравітації, абсолютне значення енергії не мало б фізичного змісту. В усіх теоріях, що описують природу, за винятком теорії гравітаційних взаємодій, зміст має лише різниця енергій тих чи інших станів. Так, говорячи про енергію зв’язку атома водню, ми маємо на увазі різницю двох величин: сумарної енергії спокою вільних протона й електрона, з одного боку, та енергії спокою атома — з іншого. Саме ця різниця енергій виділяється (передається народженому фотону), коли електрон і протон з’єднуються в атом. Так само під енергією спокою протона ми насправді розуміємо різницю енергій стану, в якому є протон, і стану без протона — вакууму. Якби не гравітаційна взаємодія, говорити про енергію вакууму було б беззмістовно, її просто не було б із чим порівнювати.
Справа зовсім інша, якщо нас цікавлять саме гравітаційні взаємодії. Енергія вакууму, як і будь-яка інша енергія, «важить», гравітує. Вакуум — це стан із найнижчою енергією (тому, до речі, енергію в нього відібрати не можна), однак ця енергія зовсім не обов’язково має дорівнювати нулю; з теоретичного погляду вона може бути як додатною, так і від’ємною. Чи можна її обчислити «з перших принципів» — велике питання. Але в будь-якому разі енергія вакууму, якщо вона додатна, має саме ті властивості, якими повинна володіти темна енергія. Справді, вакуум усюди однаковий (принаймні у видимій частині Всесвіту). Припущення про протилежне призвело б до суперечностей, наприклад, зі спостереженнями реліктового випромінювання: у різних вакуумах властивості космічної плазми в епоху останнього випромінювання фотонів були б дуже різними, сильно відрізнялися б і температури випромінених фотонів. Були б і інші нездоланні суперечності зі спостереженнями. Отже, вакуум усюди однаковий. Однакова і його густина енергії. Вакуум не може бути десь більш «густим», а десь більш «розрідженим», інакше це був би не вакуум. Отже, як і потрібно для темної енергії, енергія вакууму розподілена рівномірно по Всесвіту.
Далі, за порівняно повільного розширення Всесвіту (а саме так є зараз і було в доступному для огляду минулому) вакуум залишається тим самим. Властивості вакууму визначаються фізикою надмалих відстаней і часів, і на них повільне розширення Всесвіту не впливає. Тому, знову-таки як і потрібно, густина енергії вакууму не залежить від часу. Як ми говорили вище, у загальній теорії відносності остання властивість автоматично означає, що енергія вакууму спричиняє прискорене розширення Всесвіту. Отже, вакуум — це справді відповідний кандидат на роль носія темної енергії.
Підкреслимо, що відсутність залежності густини енергії від положення в просторі та від часу — це точні, а не наближені властивості вакууму, що відрізняє його від інших кандидатів на роль темної енергії. Густина енергії вакууму — це світова константа (принаймні в тій частині Всесвіту, яку ми спостерігаємо). Треба сказати, що цю константу — космологічну сталу, Л-член — вводив у свої рівняння ще Ейнштейн. Він, щоправда, не ототожнював її з енергією вакууму, але це — питання термінології, принаймні за сучасного розуміння суті справи.
Пізніше Ейнштейн відмовився від своєї ідеї — можливо, даремно.
Чому ж уявлення про темну енергію як енергію вакууму не задовольняє багатьох фізиків? Насамперед це пов’язано з безглуздо малим значенням густини енергії вакууму, яке необхідне для узгодження теорії та спостережень.
У вакуумі весь час народжуються й помирають віртуальні частинки, у ньому є конденсати полів — загалом вакуум радше схожий на складне середовище, ніж на абсолютну порожнечу. Це не просто домисли: особливості вакууму виявляються у властивостях елементарних частинок та їхніх взаємодій і зрештою визначаються, хоча й опосередковано, з численних експериментів. Енергія вакууму в принципі мала б «знати» про те, як він улаштований, яка його структура та які значення параметрів, що його характеризують (наприклад, конденсатів полів).
Тепер уявімо собі теоретика, який вивчив фізику елементарних частинок, але нічого не чув про Всесвіт. Попросімо цього теоретика передбачити густину енергії вакууму. Виходячи з масштабів енергій, характерних для фундаментальних взаємодій, та відповідних масштабів довжин, він зробить свою оцінку — і помилиться в неймовірну кількість разів. Ми вже говорили про це: енергетичний масштаб фундаментальних взаємодій — принаймні 200 мільйонів електронвольт, а масштаб, що відповідає енергії вакууму і випливає зі спостережень (якщо темна енергія — це енергія вакууму), — 0,002 електронвольта. Цю невідповідність можна висловити й так: наш теоретик передбачив би таку велику енергію вакууму і такий спричинений нею темп розширення Всесвіту, що будинки на сусідній вулиці мали б розлітатися від нас зі швидкостями, близькими до швидкості світла!
Проблему енергії вакууму можна пояснити й дещо інакше. Так, у нашому Всесвіті ця енергія дуже близька до нуля. Уявімо тепер собі інший всесвіт, де все так само, як у нас, тільки, скажімо, маси елементарних частинок трохи відрізняються від наших. Так ось, якщо ця відмінність становить лише одну мільярдну частку, то енергія вакууму в цьому іншому всесвіті буде в трильйони разів більшою за нашу (за абсолютною величиною). Питається, як же в нашому Всесвіті відбулося таке тонке підлаштування?
Проблема енергії вакууму (її ще називають проблемою космологічної сталої) ставила в глухий кут фізиків-теоретиків задовго до відкриття темної енергії. Так, у 20-х–30-х роках минулого століття ця проблема хвилювала В. Паулі*), який у 1933 році писав: «Ця енергія [вакууму; тоді використовували термін «енергія нульової точки», «Nullpunktsenergie»] має бути неспостережуваною в принципі, оскільки вона не випромінюється, не поглинається, не розсіюється ... і оскільки, як очевидно з досвіду, вона не створює гравітаційного поля». Чому так відбувається? Одна з можливостей полягає в тому, що енергія порожнього простору якимось чином усе ж змінюється з часом і зрештою стає близькою до нуля. Конкретні теоретичні моделі, що ілюструють цю можливість, побудувати надзвичайно важко, але можна; ще важче вписати їх у космологічний контекст. І вже зовсім незрозуміло, як на цьому шляху пояснити те, що енергія вакууму не настільки близька до нуля, щоб бути несуттєвою для космології, а навпаки, набуває потрібного значення. Зробити це досі нікому не вдалося.
Якщо темна енергія — це енергія вакууму, то спробувати зрозуміти, чому вона має таку малу величину, можна, дотримуючись зовсім іншої логіки. Уявімо собі, що Всесвіт надзвичайно великий, що він у багато разів більший, ніж спостережувана нами частина. Припустімо далі, що в різних, вельми великих частинах Всесвіту можуть реалізовуватися найрізноманітніші вакуумні стани з найрізноманітнішою густиною енергії. Така можливість, до слова, теоретично не виключена; більше того, саме так, судячи з усього, стоять справи в теорії суперструн, особливо якщо Всесвіт проходив інфляційну стадію. Області Всесвіту, де густина енергії вакууму надто велика за абсолютною величиною, виглядають зовсім не так, як наша область: там, де енергія вакууму велика й додатна, простір розширюється настільки швидко, що зорі й галактики просто не встигають утворитися; в областях із великою від’ємною енергією вакууму розширення простору швидко змінюється стисканням, і ці області колапсують задовго до утворення зір. В обох випадках космологічна еволюція несумісна з існуванням спостерігачів, подібних до нас. І навпаки, ми могли з’явитися тільки там, де густина енергії вакууму дуже близька до нуля, — там ми й з’явилися. Тут напрошується аналогія з іншим, цілком очевидним фактом: ми існуємо на планеті Земля, більш-менш придатній для життя, а не в довільному місці у Всесвіті, де умов для життя немає зовсім.
Такий, як кажуть, антропний погляд на проблему енергії вакууму було висловлено понад 20 років тому в працях А. Лінде і С. Вайнберга. Зараз він популярний серед помітної частини фізиків-теоретиків. Інша частина сприймає його як спосіб обійти питання про те, які фізичні причини насправді зумовлюють таку малу спостережувану енергію вакууму і чи не є природа темної енергії зовсім іншою. Найбільш виважений підхід, мабуть, полягає в тому, щоб не відкидати антропного пояснення як можливої остаточної відповіді, але все ж спробувати знайти альтернативне розв’язання проблем енергії вакууму й темної енергії.
4.2 Легкі поля
Альтернативою вакууму як носію темної енергії може бути якесь нове поле, «розлите» у Всесвіті. У цьому варіанті енергія нового поля і є темною енергією. Це поле має бути новим, оскільки присутність усюди у Всесвіті відомих полів (наприклад, електромагнітного) надто сильно впливала б на поведінку речовини і призводила б до ефектів, які давно були б виявлені. Крім того, відомі поля такі, що їхня енергія не має перелічених вище властивостей темної енергії.
Гіпотетичне нове поле має характеризуватися енергетичним масштабом 0,002 електронвольта. Хоча це дуже малий масштаб з погляду відомих взаємодій, він не виглядає зовсім неправдоподібним. Справді, ми вже знаємо, що масштаби різних взаємодій сильно відрізняються між собою. Так, згаданий масштаб сильних взаємодій (200 мільйонів електронвольт) у 1019 разів менший за масштаб гравітаційних сил. Така гігантська відмінність, звичайно, сама по собі потребує пояснення, але це окреме питання. У будь-якому разі існування в природі різних енергетичних масштабів — це факт, і введення нового, малого масштабу не виглядає нездоланною перешкодою.
Нове поле, взагалі кажучи, змінюється в процесі еволюції Всесвіту. Змінюється і його густина енергії. Щоб ця зміна не була надто швидкою, кванти нового поля — нові частинки — повинні мати надзвичайно малу масу; кажуть, що це поле має бути легким.
Нарешті, нове поле — це нова сила (так само, як гравітаційному полю відповідають гравітаційні, а електромагнітному — електричні й магнітні сили). Легке поле з надзвичайно малою масою — це сила з великим радіусом дії, подібна до гравітації.
Щоб не було суперечності з експериментами з перевірки загальної теорії відносності, взаємодія цього поля зі звичайною речовиною має бути дуже слабкою, слабшою за гравітаційну.
Усі ці властивості не виглядають для теоретика привабливими, але з ними можна змиритися. Важливо, що гіпотеза про нове поле хоча б у принципі допускає експериментальну перевірку. По-перше, у результаті точніших вимірювань темпу розширення Всесвіту на сучасному етапі й у минулому може з’ясуватися, що густина темної енергії змінюється з плином часу. Це однозначно відкине гіпотезу про вакуумну природу темної енергії і, навпаки, стане вказівкою на існування у Всесвіті нового легкого поля. По-друге, у перспективі можна сподіватися виявити неоднорідність розподілу темної енергії у просторі. Це стало б остаточним доказом того, що темна енергія — це енергія нового поля, а не чогось іншого.
З іншого боку, сьогодні не видно способів зареєструвати нове легке поле в лабораторних експериментах, на прискорювачах тощо. Причина — надзвичайно слабка взаємодія цього поля з речовиною. Такий песимізм, утім, може мати тимчасовий характер: ми надто мало знаємо про нове поле, щоб повністю відкинути можливість його прямого експериментального вивчення в майбутньому. Ніколи не кажи: «Ніколи».
Фізики обговорюють різні типи гіпотетичних легких полів, енергія яких могла б виступати як темна енергія. У найпростішому з теоретичного погляду варіанті густина енергії нового поля зменшується з часом. Для поля такого типу вживають термін «квінтесенція» (іноді використовують і термін «космон»). Не виключена, однак, і зворотна можливість, коли густина енергії зростає з часом; поле такого типу називають «фантомом». Фантом був би вельми екзотичним полем; нічого подібного досі в природі не траплялося. Відмінність між квінтесенцією і фантомом, як ми обговоримо нижче, важлива з погляду віддаленого майбутнього Всесвіту.
4.3 Нова гравітація
Нарешті, ще одне можливе пояснення темної енергії полягає в тому, що ніякої темної енергії насправді немає. Темну енергію доводиться залучати для пояснення особливостей розширення Всесвіту в тому разі, якщо космологічна еволюція описується загальною теорією відносності. Якщо ж ця теорія незастосовна на сучасних космологічних масштабах довжин і часів, то й у темній енергії немає потреби.
Звичайно, за такого погляду на темну енергію не можна не враховувати того факту, що загальну теорію відносності добре перевірено на менших масштабах відстаней. Тому потрібно створити нову теорію гравітації, яка переходила б у загальну теорію відносності на цих відстанях, але інакше описувала б еволюцію Всесвіту на порівняно пізніх, близьких до нашої стадіях (але не на стадії термоядерних реакцій у перші секунди після Великого вибуху). Це — складне завдання, особливо якщо врахувати вимогу самоузгодженості, внутрішньої несуперечливості теорії. Проте такі спроби робляться, і деякі з них виглядають досить перспективними.
Одна з можливостей полягає в тому, щоб перестати вважати ньютонівську сталу всесвітнього тяжіння сталою величиною, дозволити їй змінюватися у просторі й часі, підкоряючись певним рівнянням. На жаль, найкрасивіші версії теорії, що реалізують цю можливість, відкинуто експериментами з перевірки загальної теорії відносності. Якщо ж не гнатися за красою, то на цьому шляху можна побудувати моделі, які пояснюють прискорене розширення Всесвіту й узгоджуються з усім, що відомо про гравітацію. Такі моделі, як правило, передбачають відхилення від загальної теорії відносності, які хоч і малі, але в перспективі можуть бути виявлені експериментально.
Згадаймо також ідею про те, що наш простір може мати більше ніж три виміри, причому додаткові виміри на звичайних відстанях ніяк себе не проявляють. Водночас на космологічних відстанях у мільярди світлових років силові лінії гравітаційного поля можуть «розповзатися» в додаткові виміри, через що гравітація більше не описуватиметься звичайним законом Ньютона. Може змінитися і закон розширення Всесвіту. Цілком задовільної теорії, яка пояснювала б таким чином прискорене розширення Всесвіту, досі не побудовано; у запропонованих на сьогодні моделях цю ідею реалізовано лише частково. Примітно, однак, що ці моделі дають власні передбачення для експерименту. Серед них — можливість зміни гравітаційного закону Ньютона на малих відстанях; малі, але виявні поправки до загальної теорії відносності в Сонячній системі тощо.
Отже, нещодавно відкриті особливості розширення Всесвіту поставили нове запитання: чи зумовлені вони енергією вакууму, енергією нового легкого поля або новою гравітацією на надвеликих відстанях? Теоретичне вивчення цих можливостей у самому розпалі, а відповідь, як зазвичай у фізиці, зрештою мають дати нові експерименти.
5 Темна енергія і майбутнє Всесвіту
З відкриттям темної енергії сильно змінилися уявлення про те, яким може бути віддалене майбутнє нашого Всесвіту. До цього відкриття питання про майбутнє однозначно пов’язувалося з питанням про кривину тривимірного простору. Якби, як багато хто раніше вважав, кривина простору на 2/3 визначала сучасний темп розширення Всесвіту, а темна енергія була відсутня, то Всесвіт розширювався б необмежено, поступово сповільнюючись. Тепер же зрозуміло, що майбутнє визначається властивостями темної енергії.
Оскільки ми ці властивості зараз знаємо погано, передбачити майбутнє ми поки що не можемо. Можна лише розглянути різні варіанти. Про те, що відбувається в теоріях із новою гравітацією, сказати важко, але інші сценарії можна обговорити вже зараз. Якщо темна енергія стала в часі, як у випадку енергії вакууму, то Всесвіт завжди зазнаватиме прискореного розширення. Більшість галактик зрештою віддалиться від нашої на величезну відстань, і наша Галактика разом із нечисленними сусідами опиниться острівцем у порожнечі. Якщо темна енергія — квінтесенція, то в далекому майбутньому прискорене розширення може припинитися і навіть змінитися стисканням. В останньому випадку Всесвіт повернеться до стану з гарячою і щільною матерією, відбудеться «Великий вибух навпаки», назад у часі.
Ще драматичніша доля очікує на Всесвіт, якщо темна енергія — фантом, причому такий, що його густина енергії зростає необмежено. Розширення Всесвіту буде дедалі швидшим, воно настільки прискориться, що галактики будуть вирвані зі скупчень, зорі — з галактик, планети — із Сонячної системи. Дійде до того, що електрони відірвуться від атомів, а атомні ядра розділяться на протони й нейтрони. Відбудеться, як кажуть, великий розрив.
Такий сценарій, однак, видається не дуже ймовірним. Найімовірніше, густина енергії фантома залишатиметься обмеженою. Але й тоді на Всесвіт може очікувати незвичайне майбутнє. Річ у тому, що в багатьох теоріях фантомна поведінка — зростання густини енергії з часом — супроводжується нестійкостями фантомного поля. У такому разі фантомне поле у Всесвіті ставатиме сильно неоднорідним, густина його енергії в різних частинах Всесвіту буде різною, якісь частини швидко розширюватимуться, а якісь, можливо, зазнають колапсу. Доля нашої Галактики залежатиме від того, до якої області вона потрапить.
Усе це, втім, стосується майбутнього, віддаленого навіть за космологічними мірками. У найближчі 20 мільярдів років Всесвіт залишатиметься майже таким самим, як зараз. Ми маємо час, щоб розібратися у властивостях темної енергії і тим самим визначеніше передбачити майбутнє — а може, і вплинути на нього.
Академік РАН, Рубаков В. А.
Лише зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть або зареєструйтеся.
Коментарі (2):